ЦІЛЬОВИЙ І ГЕНЕТИЧНИЙ ПІДХОДИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Н.А. Сорочишина

аспірант

Класичний приватний університет

Формування ефективних механізмів державного управління та менеджменту в умовах сучасної економіки: теорія і практика : мате­ріали Міжнародної науково-практичної конференції 15 листопада 2013 р. / за ред. В.М. Огаренка, А.О. Монаєнка та ін. – Запоріжжя : КПУ, 2013. – 592 c.

 

ЦІЛЬОВИЙ  І  ГЕНЕТИЧНИЙ  ПІДХОДИ 

В  ДЕРЖАВНОМУ  УПРАВЛІННІ

 

(стр. 244-247)

Державне управління – це цілеспрямований, організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави. Одне з найважливіших завдань державного управління будь – якої країни – досягнення та підтримка соціоекономічної рівноваги у суспільстві. Для досягнення цього завдання необхідно чітко визначити місце прогнозування та планування в державному управлінні та регулюванні в умовах реформування економіки і суспільному житті країни. Держава повинна вміти ставити питання про активне втручання в хід подій навколишнього соціально-економічного середовища і питання про передбачення перебігу подальших подій.

Ще Н.Д. Кондратьев вказував, що прогноз повинен мати глибоке практичне значення для планування. З його точки зору проблема прогнозу складається з таких моментів:

• у чому полягає сутність прогнозу;
• на які передумови він спирається;
• чим і як визначаються межі його можливостей;
• які основні типи і форми прогнозів.

Теорія передбачення та прогнозування в Україні відрізняється недалекоглядністю і недосконалістю, відірваністю від реальності і суспільства, відсутністю єдиного курсу в питаннях стратегічного управління, планування та цільового програмування. 

Адміністративний і фінансовий тиск державного апарату, популізм політиків і свавілля чиновників часто призводить до небажання досконально враховувати економічні та природні відмінності регіонів, не беруться до уваги психологічні, етнологічні, етичні, історичні, соціально-культурні відмінності різних верств населення. Існує необхідність переосмислення еволюції державно-управлінських і соціально-економічних трансформаційних процесів в Україні.

В процесі передбачення майбутнього країни необхідно в початковій точці відліку використовувати все ж загальнометодологічні підходи в дослідженнях різних сфер діяльності. Наприклад, діалектичний, історичний, комплексний, системно-структурний.

Українська державна політика передбачення для гнучкого маніпулювання ситуацією може прийняти до уваги саме комплексний підхід у прогнозуванні, у рамках якого виділяються генетичний та цільовий підходи. Найменше приділяється увага українськими вченими та економістами генетичному підходу в прогнозуванні. Тому є сенс акцентувати увагу саме на ньому.

Генетичний підхід дає можливість відстежити еволюцію події або явища під різним кутом. Сутність генетичного підходу полягає в тому, щоб простежити можливі напрямки та етапи майбутнього розвитку, спираючись на оцінку вихідного рівня цього і виявлені дослідженням закономірності розвитку. Цей підхід повною мірою враховує інерційні моменти, що виникли в минулому, сьогоденні і впливають на майбутнє. Тобто зв’язок і послідовність явищ розглядаються від минулого і сучасного до майбутнього.

Генетична теорія передбачення спирається на ряд передумов:

1.  Причинно-наслідковий зв’язок між подіями або явищами.
2. Закономірність, тобто одноманітність і повторюваність ходу подій чи явищ. Закономірність базується на певних категоріях: статична – категорія рівноваги, динамічна – категорія руху.
3. Знання констеляції подій у певний момент, тобто взаємне розташування і взаємодію різних факторів, збіг обставин у розвитку подій чи явищ.

Генетичний підхід дозволяє розглядати об’єкт, виявляючи тенденції його розвитку та можливі результати без впливу на цей об’єкт. Н.Д. Кондратьев, як основоположник еволюційної (генетичної) теорії передбачення прописав головні тези даного підходу:

1. Пізнання закономірностей розвитку суспільства – вихідний пункт для теорії передбачення. Існують об’єктивні закони розвитку суспільства, вони визначають його загальну динаміку, але це не виключає певну свободу вибору можливих альтернатив і прийняття рішень для людей. Тенденції майбутнього розвитку на основі пізнання цих законів можливо передбачити, але слід брати до уваги і альтернативні сценарії при тому чи іншому співвідношенні динаміки і випадкових подій.
2. Статика, динаміка, генетика – основа соціально-економічного передбачення. Статика досліджує структуру та взаємодію елементів системи в умовах рівноваги. Динаміка розглядає соціально-економічні явища в процесі змін і шукає закономірності в ході самих змін. Генетика визначає процеси мінливості, спадковості і незворотність соціально-економічних явищ. Таким чином науковою основою передбачення є поєднання трьох підходів: статичний, циклічно-динамічний і генетичний.
3.  Теорія і методологія передбачення базується на:

•  необхідності передбачення,
•  науковому характері прогнозу,
• вивченні передумов прогнозу,
• надійності прогнозу.

При генетичному підході, з огляду на існуюче положення речей та виявлені тенденції розвитку, прогнозують можливі результати; стають ясними наслідки, до яких призведе той чи інший варіант розвитку. Генетичний підхід дозволяє відобразити стійкі тенденції, властиві об’єкту прогнозування і надають його розвитку інерційний характер. Будь-яке явище або процес має витоки в сьогоденні і минулому, своє походження, генезис. І майбутнє, як би воно не було відмінно від минулого і сьогодення, завжди з ними пов’язано, формується з уже відомих елементів, хоча і в інших співвідношеннях, в системі нових зв’язків.

У цільового підходу інша природа: він відображає можливість управління прогнозованими процесами виходячи з цілей соціально-економічного розвитку. При цільовому підході визначається мета і шляхи її досягнення, тобто виходять з певного результату, який повинен бути досягнутий в майбутньому. При цьому підході зв’язок явищ розглядається від майбутнього до теперішнього.

Ці два підходи використовуються у взаємозв’язку, тому що важливо отримати відомості про розвиток об’єкта, не впливаючи на нього і, поставивши мету, визначити шляхи її досягнення.

Таким чином, прогнозування, планування та цільове програмування – це один з найважливіших механізмів державного передбачення та управління. Це можливість визначати нові підходи до визначення майбутнього. Генетичний підхід передбачає, по – перше, розробку прогнозів соціально-економічного і державного розвитку вченими різних спеціальностей, які б глибоко і всебічно вивчили об’єкт прогнозування і навколишнє його середовище; по-друге, достатню наукову підготовку управлінських кадрів (держслужбовців, політичних діячів, підприємців тощо).

Використання таких напрямків, як наприклад, поведінкова економіка, експериментальна економіка, етнологія та етнопсихологія, еволюційне моделювання та еволюційна економіка, соціоінженерія, дає можливість поглибити вивчення комплексного підходу прогнозування та дозволить розширити можливості економічної теорії і теорії прогнозування і побачити багато ситуацій абсолютно в іншому світлі.