ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЯК МЕХАНІЗМ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКУ В ІННОВАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Сорочишина Н. А.

аспірант

Класичний приватний університет


 Наука і вища освіта : тези доповідей XXІІІ Міжнар. наук. конф. студентів і молодих учених, м. Запоріжжя, 23 квітня 2015 р. / Класичний приватний університет. – Запоріжжя : КПУ, 2015. – 638 с.


ЗАХИСТ  ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ  ЯК  МЕХАНІЗМ ЗНИЖЕННЯ  РИЗИКУ  В  ІННОВАЦІЙНІЙ  ДІЯЛЬНОСТІ


(стр. 371-372)


 Одним з основних факторів, що стримують інноваційну активність підприємств в Україні, нарівні з нестачею фінансових ресурсів, слабкою результативністю механізмів державної підтримки, погано розвиненою законодавчою базою – є високий ризик. Одним з механізмів, що знижують ризик в інноваційній діяльності та гарантують збереження інвестицій, є захист інтелектуальної власності. Справа у тому, що особливістю інноваційної діяльності є те, що вона передбачає створення нового продукту, а це вимагає його реєстрації, сертифікації, визначення правових відносин щодо інтелектуальної власності та її захищеності у процесі просування на ринок.

Інтелектуальна власністьце закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній областях. Захист інтелектуальної власності – інструмент правового та економічного регулювання винахідницької діяльності, оскільки дає змогу зберігати право власності та одержувати прибуток від винаходів чи нововведень. Система захисту передбачає правовий захист інтелектуальної власності, розвиток патентної системи, організацію загальнонаціональних конкурсів винахідництва і новаторства тощо [1].

В Україні здійснено великий обсяг робіт з формування нормативно-правової бази в зазначеній сфері відносин. Діють такі законодавчі акти, як Конституція України, Цивільний, Митний, Кримінально-проце­суальний та інши кодекси, закони України “Про авторське право і суміжні права”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” і так далі.

На жаль, незважаючи на те, що в Україні вже сформована нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності, залишається велика кількість неврегульованих питань.

Серед проблем охорони права інтелектуальної власності найгострішими визначаються такі, як випуск піратської продукції, в тому числі створення веб-сайтів виключно для поширення піратських матеріалів, не контрольоване використання фальшивих товарів, які приносять великі збитки бюджету, а також завдають великої шкоди іміджу країни, тривалість оформлення патенту та товарної марки, охорона комп’ютерних програм та баз даних, охорона виробників аудіовізуальної продукції, охорона знаків для товарів та послуг (товарних знаків), відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності тощо [2].

Така ситуація виникла в наслідок недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності.

Ми можемо виділити деякі причини:

  • відсутність достатнього рівня фінансування патентування та здійснення реєстраційних процедур;
  • низький рівень правової культури в країні, відсутність належних знань та інформації про порядок захисту інтелектуальної власності у населення;
  • високий рівень злочинів у сфері захисту інтелектуальної власності;
  • законодавча неврегульованість та відсутність координації діяльності органів виконавчої влади з метою підтримки системи охорони інтелектуальної власності, недостатня кількість суддів відповідної кваліфікації.

На основі аналізу причин виникнення проблем у сфері захисту інтелектуальної власності ми можемо запропонувати ряд заходів, які на нашу думку, можуть поліпшити цю систему:

  1. Використання економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Фінансування з Державного бюджету в рамках окремих статей бюджетних витрат на охорону інтелектуальної власності за пріоритетними інноваційними напрямами.
  2. Проведення національної освітньої кампанії, метою якої є підвищення у населення України рівня правової культури, отримання базових знань про основні права інтелектуальної власності та систему їх охорони, шанобливого ставлення до інтелектуальної власності взагалі.
  3. Для зниження рівня злочинності у сфері охорони інтелектуальної власності необхідно посилити законодавчу базу з питань охорони комерційної таємниці, розробок, ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, трансферу технологій та інших аспектів інтелектуальної власності з посиленням адміністративної і кримінальної відповідальності.
  4. Активізувати роботу щодо розробки та прийняття парламентом законопроектів про внесення змін до законодавчих актів з питань інтелектуальної власності для приведення у відповідність правових норм та термінів, що застосовуються у Цивільному та Господарському кодексах і спеціальних законах у сфері інтелектуальної власності. Впровадження альтернативніх способів розв’язання спорів у сфері інтелектуальної власності для зняття навантаження з судових інстанцій. Поліпшення взаємодії державних органів та суб’єктів господарювання під час здійснення ними інтелектуальної діяльності, зменшення тиску з боку держави, скорочення ланок в організаційній структурі управління інтелектуальної власності.

Підсумовуючи вищезазначене, ми можемо зробити висновок, що сучасна система охорони інтелектуальної власності ще довго буде перебувати на етапі свого становлення та потребує подальшого удосконалення.

Список використаної літератури

  1. Скрипко Т. О. Інноваційний менеджмент / Т. О. Скрипко [Електронний ресурс].                                              – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1584072019034/menedzhment/innovatsiyniy_menedzhment
  2. Правове регулювання інтелектуальної власності в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/4487.