Materialy XI mezinarodni vedecko-prakticka
konference «Veda a technologie: do budoucnosti – 2015». – Dil 6. Pravni vedy. Administrativa.: Praha.
Publishing House «Education and Science» s.r.o – 88 stran
Державне управління/ 2. Сучасні технології
управління
Сорочишина Н. А.
Класичний
приватний університет, Україна
ПРОБЛЕМИ НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ
ЯК ПОКАЗНИК
ГАЛЬМУВАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ
МЕХАНІЗМІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ.
(cтр.59-61)
Вчений -
фізична особа (громадянин України, іноземець або особа без
громадянства), яка має вищу освіту ступеня магістра та проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові
дослідження і отримує наукові та
(або) науково-технічні результати [1]. Наука,
як невід'ємна частина духовного виробництва, є фундаментом інноваційного
розвитку будь-якого суспільства. Тому визначальна роль науки та вченого у формуванні постіндустріального
суспільства, забезпеченні конкурентоспроможності економіки зумовлює
необхідність пріоритетної підтримки з боку держави розвитку науково-технічної й
інноваційної діяльності.
З метою сприяння розвитку
науково-технічної діяльності Україна проголошує, що бере на себе зобов'язання
щодо створення ряду механізмів
регулювання і управління розвитком науки та інновацій:
- правовий статус суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, матеріальних та моральних стимулів забезпечення престижності та зумовленої суспільними потребами пріоритетності цієї сфери людської діяльності, залучення до неї інтелектуального потенціалу нації;
- економічні, соціальні та правові гарантії наукової і науково-технічної діяльності, свободи наукової творчості;
- основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;
- повноваженя органів державної влади щодо здійснення державного регулювання та управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності [1].
В
даний час в Україні відсутній ефективний механізм впровадження у промислове
виробництво завершених науково-технічних розробок, виконаних на основі
використання інноваційних технологій. Найголовніші причини
цієї проблеми полягають у величезній відстані
між наукою і виробництвом, у відсутності мотивації і
нестачі якісного наукового персоналу, відсутністю
чітких сучасних організаційно-правових і організаційно-економічних механізмів
інноваційного розвитку науки, відсутністю координації діяльності в цій сфері
між Міністерством освіти і науки України, Мінпромполітики України, Державним
агентством з інвестицій та інновацій, Мінекономіки України та НАН України.
Катастрофічне становище спостерігається серед наукових співробітників
України. Різке падіння кількості наукового персоналу призвело до
скорочення штату на 75% і до знецінення наукової діяльності. Маленькі зарплати,
нестача фінансових і матеріальних ресурсів, відсутність пріоритетів у наукових
розробках стали причинами відтоку розумового капіталу з науки. Але не дивлячись
на зменшення кількості наукових співробітників, спостерігається зростання
наукової еліти: доктора наук - з 8133 осіб в 1990 році до 16450 в 2013 році
(збільшення - більш ніж на 50%), кандидатів наук - з 57610 осіб в 1990 році до
90113 в 2013 році (збільшення на 56%) [4]. Однак це не означає, що всі вони
працюють у науковій сфері. Недофінансування наукової діяльності,
невідповідність навантаження і оплати праці змушують людей йти в інші сфери
діяльності. Але є і такі, хто після отримання наукового ступеня йдуть в інші
галузі народного господарства, тому що
наукова ступінь багатьом з них потрібна для підвищення зарплати і
соціального статусу.
Показник
„кількість спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи на 1000 осіб”
(показник на 2013 рік – 2,3 людини на 1000 осіб при нормі - не менше 9 осіб) [2]
показує, що для перетворення науково-технічних розробок в інноваційний продукт,
привабливий для інвестора, виробника і покупця, в даний час наукові організації
та установи не мають достатньою кількості кваліфікованих фахівців, здатних
забезпечити процес передачі результатів наукових досліджень і розробок для їх
освоєння у виробництві і подальшою комерціалізацією, і це багато в чому
обумовлює слабкий вплив науково-технічної сфери на реальний сектор економіки.
Щорічне скорочення чисельності
персоналу, зайнятого дослідженнями і розробками, недостатній приплив
талановитої молоді в науку негативно
позначилися на інтелектуальному потенціалі самої науки і суспільства в цілому. Середній
вік наукових працівників неухильно наближається до пенсійного.
Інтелектуальний потенціал суспільства залежить не
тільки від загального числа людей, здатних займатися розумовою діяльністю, але
і від їх оптимального розподілу між окремими галузями народного господарства,
регіонами країни. Спостерігається тенденція до скорочення
чисельності зайнятих в науці і наукомістких секторах промисловості, освіті. При
цьому спостерігається стійке зростання зайнятих у торгівлі і громадському
харчуванні, у фінансово - кредитній сфері та управлінні.
Результативність
наукової і науково-технічної діяльності неминуче знижується по мірі падіння інтелектуального потенціалу суспільства. У практиці
міжнародних зіставлень результати наукової і науково-технічної діяльності
оцінюються за показниками патентної активності, а фундаментальних досліджень -
за допомогою библиометрических показників.
Кількість патентів на винаходи,
корисні моделі і промислові зразки відображають результативність
науково-технічної діяльності. За кількістю патентних заявок на винаходи,
корисні моделі, промислові зразки
Україна значно поступається багатьом індустріально розвинутим країнам. За даними Державної служби інтелектуальної власності України
в 2013р. було зареєстровано
всього 3635
винаходів,
10137 корисних моделей і 2010 промислових зразків [6]. Однією з ключових проблем української науки є її слабка
видимість у світовій публікаційної активності, а отже, і слабка глобальна
конкурентоспроможність. Відзначаються дуже слабкі темпи зростання публікацій та
їх цитування в базах даних Web of Science та SCOPUS. Наведемо приблизні цифри динаміки SCOPUS-публікацій України в порівнянні з
Іраном і Туреччиною, отримані на платформі SCIMA-GO з допомогою оператора «Compare»: Україна - в 1996 р. - 5000, в 2011
р. - 7100, Іран - в 1996 р. - 0, в 2011 р. - 37000, Туреччина - у 1996 р. -
5000, в 2011 р. – 33000 [3].
Зниження результативності наукових
досліджень і розробок, спад інноваційної активності промислових підприємств
призвели до падіння конкурентоспроможності країни на світових ринках, зменшення
вкладу інтелектуального капіталу в економічне зростання.
Перераховані вище факти дозволяють
зробити висновки: падіння кількості і якості наукового потенціалу України
негативно відбивається на впровадженні механізмів інноваційного розвитку,
призводить до відсутності взаємодії між наукою, державою і суспільством, тим
самим погіршуючи конкурентне становище країни на світовій арені.
Література.
- Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.91 р. №1978-ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1977-12
- Клименко К.С. Трансфер технологій як елемент зміцнення фундаменту української економіки: основні проблеми / К.С. Клименко // Вісник ЖДТУ.- 2012. - №3 – С. 247- 249
- Московкин Владимир Слабая «видимость» российской и украинской науки / Владимир Московкин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://novznania.ru/2013/03/слабая-видимость-российской-и-укра/
- Наукова та інноваційна діяльність (1990-2013р.р.) // Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
- Показники роботи за 2013 рік // Державна служба інтелектуальної власності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sips.gov.ua/ua/2013-year-expert
